25 вересня 2016 року відбулась зустріч Преосвященнішого єпископа Тихона з молоддю та парафіянами кафедрального собору Різдва Христового міста Івано-Франківська. Зустріч пройшла у теплій, можна сказати сімейній атмосфері, адже саме на таких заходах відчувається наскільки ми близькі душею, коли говоримо єдиними устами та відчуваємо єдиним серцем.
Теми, які обговорювались, були різними. На деяких питаннях хочеться зупинитись, дещо занотувати, дещо переосмислити по-новому, бо слова підтверджені прикладом завжди мають особливу цінність.
Молодь цікавилась питаннями вибору життєвого шляху, як вижити в сучасному суспільстві, яке у всі віхи історії та у різних формах не сприймало інакомислячих та християн зокрема. Владика Тихон по-батьківськи давав відповіді-настанови та наводив приклади з власного досвіду, як Господь веде кожного до спасіння, варто тільки більше прислухатись та чути Його голос.
Так, до життєвого вибору молодих людей, які вагаються між монастирем та сім’єю, Владика радить завжди бути розважливим і не квапитися, адже Господь вийшов на служіння у тридцять років. Так і ми, лиш у більш зрілому віці розуміємо, що хочемо і що можемо понести. Та, звичайно, найнеобхідніше це – молитва і надія на волю Божу, Господь завжди вкаже вірний шлях.
На питання «Як ви самі прийшли до чернецтва, як наважились, що підштовхнуло?» Владика відповів: «Я не думав, мене вів Господь. » Дійсно, за цими простими словами прихований глибокий зміст. Бо коли покладаєшся всеціло на Господа, вчишся приймати все як з Його легкої руки, тоді справді просто жити, «Иго бо Мое благо, и бремя Мое легко есть».
Зі свого життєвого досвіду Владика Тихон розповів, що його дорога до Бога була розпочата ще батьками, яким він надзвичайно вдячний за це. Тепло, з усмішкою, він пригадував, як батько будив раненько до церкви, як вчили його з сестрою молитися. Потім була юність, армія, духовна спрага молитви та батьківське благословення на чернецтво.
Тривалий час Владика служив закордоном: у США та Канаді. Й чим більше він перебував вдалині від рідної Буковини, тим більше прагнув повернутись на Батьківщину. Було важко, але відтоді він бере собі за правило читати щоденно акафіст святителю Миколаю. І Господь давав так, що святитель Миколай супроводжував Владику все життя – він служив у Чернівцях, Нью-Йорку і Сан-Франциско в соборах на честь угодника Божого Миколая.
Тому дійсно у нашому житті найголовніше – покладатися на волю Божу і Він сам приведе нас до того, що потрібне і корисне для нашої душі та спасіння.
Молоді люди запитували Владику Тихона, як жити поза церковною огорожею, як поводитися в суспільстві? На що він зазначав, що важливо бути твердим, бо світ лукавий і пропонує нам багато спокус, і часто, навіть не помічаючи, приймаємо їх. Ми стоїмо на службі, молимося, а вийшли за ворота храму – і все. Завжди потрібно думати й оцінювати все, що нам пропонується і правильно це чи ні. Велика проблема сучасних християн у тому, що нам бракує твердості: тут не подобається – в інший храм піду і ніхто мені вказувати не буде і так далі. Нам дуже бракує терпіння і простоти в житті, про це потрібно пам’ятати.
«Ми повинні твердо стояти у своїй вірі й молитися. Бо поки є можливість молитися – молімося, ходімо до церкви, шукаймо час, бо Господь всіх нас кличе!»
Разом з Владикою обговорювали й інші теми. Вже підходив час прощатись та ніхто не поспішав додому. Що втішає домовились про наступні зустрічі у такому ж форматі.
Тож прислухаймося до голосу нашого архіпастиря!
Переглядів: 213
Ukrainian
