Зазвичай віруючу людину сучасне суспільство сприймає як щось архаїчне, застаріле. Часто побутують стереотипи, що сформовані через зовнішні образи: одяг, манера поведінки тощо. Проте вірянин є перш за все особистістю. Кожна людина несе на собі подобу Господню і так само має здатність до творчості, має свої вподобання та таланти, які може використовувати не тільки для власного спасіння душі, а й для допомоги ближнім та навколишньому світу.

Редакція сайту Православне Прикарпаття розпочинає публікацію серій інтерв’ю, що розповідатимуть про людей, які є дуже різними, проте яких об’єднує Христос та Церква.

Шлях до віри у кожного свій. Довгими й важкими були релігійні пошуки Наталії Малькової. Вона ходила до римо-католицького костелу, належала до релігійної організації Свідків Єгови та нарешті віднайшла себе у Православ’ї. Основа її життя – це творчість, яку вона вдало поєднує з турботою про довкілля. Наталя переймається екологічними проблемами та веде соціальні проекти у цій сфері.

Наталя, чи було у вас якесь релігійне виховання?

Ніякого. Так склалося, що мене виховувала бабуся. Я народилася у часи атеїзму, бабуся хотіла вірити, але в той час це заборонялося. Хоча й мене таємно похрестили. Я сама по собі почала ходити у римо-католицький костел, який був поруч. А далі вже сама навчила бабусю молитвам.

Чи були у вас прагнення до релігійного пошуку?

Так, звісно. Свої перші релігійні пошуки я розпочала з костьолу, куди кілька років поспіль я ходила на катехизу. Але це дало мені лиш катехитичні основи,  все було дуже поверхнево. Душа прагла чогось глибшого.

Далі Ви почали відвідувати зібрання Свідків Єгови?

Так, це сталось у складний для мене життєвий період, коли я була студенткою. Там все було  дуже просто та логічно: дні народження святкувати не треба, ікони шанувати не треба, пекла немає. Мені дуже подобалось їхнє братерство і постійне спілкування. Ти постійно знаходишся серед  «своїх».  Але ця дружба є тільки на низах, насправді там все дуже замкнуто.
Що запам’яталось мені там, так це намагання знайти логічне пояснення, логіка була у всьому. Коли ми почали досліджувати Одкровення Іоана Богослова, то буквально кожен вірш і кожну цитату вони трактували відносно до своєї організації.  Через це мене турбували сумніви.

Як саме Ви знайшли себе у Православ’ї?

Ще бувши «свідком», я зустріла свого майбутнього чоловіка, який поставив мене перед вибором, або залишитись там, де я була, або прийняти Православ’я і створити сім’ю. Він став для мене князем Володимиром. Тоді я почала багато читати. Я була настільки вражена від того, яка глибина мені відкрилася! Остаточно мене повернула в лоно Церкви книга прот. Олега Стеняєва «Диспут зі Свідком Єговим».

Проте було дуже важко змінити себе. І навіть досі я ще мислю тими категоріями, які мені привили там. Це наприклад, стосується шанування ікон. Я шаную їх, але, думаю, що це не таке ставлення як в інших православних людей. Я люблю ікони. Коли приходиш до церкви, з них на тебе дивляться святі й ти розумієш, які ми грішні. От для мене ікони, це як нагадування про нашу гріховність, коли ми підносимо погляд на святих.

Коли я покинула «свідків», вони звісно були шокованими і на їхнє питання «чому?», відповідала, що знайшла в Церкві ту глибину, якої мені завжди бракувало, яку шукала все життя.

 Отже, Вас найбільше вразила в Православ’ї саме глибина віровчення?

Так! Я прочитала тоді тлумачення псалмів. 68 псалом, де  цар Давид пророкує про страждання Господа, став моїм улюбленим. Він мене дуже вразив. Коли читаєш  з поясненнями, то розумієш набагато більше.

У Православ’ї треба мати дуже глибоку віру, тут нема чітких відповідей на всі питання. Багато речей в житті можна сприйняти тільки на віру.

Серед труднощів мого церковного життя – складно читати ранкове та вечірнє правило. Ще від свідків у мене залишилась думка, що молитись потрібно тільки своїми словами. Хоч Церква і не забороняє цього, але я, мабуть зловживаю (від. ред. – сміється).

Що Ви вважаєте найбільшою проблемою Православ’я?

Це те, що у багатьох питаннях нам бракує єдності. Також – відсутність реальної участі у житті парафії, люди роками можуть ходити в храм і не знати один одного. Хоча я і чула думку, що «я прийшов молитися, а не дружбу заводити». Проте зараз у цьому питанні дуже допомагає молодіжка, що діє при кафедральному соборі Різдва Христового. Хоч і не завжди маю час, бо виховуємо з чоловіком двох діток, веду соціальні проекти, але з задоволенням долучаюсь до заходів, що вона організовує. Найбільше подобаються літературні свята та вечори, адже дуже люблю читати.

Чим є для Вас Православ’я? Як Ви відчуваєте і розумієте його?

Найперше, це те, що віру треба підтверджувати справами. Мій життєвий девіз – робити те, що я можу зробити. Ми забруднюємо і засмічуємо землю, але ж християнин також повинен дбати про навколишнє середовище. Жаль, що поки що мало можу зробити.

Чого б Вам найбільше хотілося? Розкажіть про свої проекти.

Щоб усі правильно сортували сміття та відносилися до цього з відповідальністю! Тому що, ми бачимо чисте і прибране місто, але не замислюємось про гори сміття за ним, які стоятимуть не одну сотню років. До прикладу, за статистикою у нас переробляються лише 4 відсотки сміття, при тому, що у Європі – 54.

Раніше я не задумувалась про ці проблеми, але перегляд наукової програми допоміг мені зрозуміти, що звичайні речі, які ми використовуємо в побуті, можуть розкладатися сотні років! Ця думка надзвичайно вразила мене.

Моя віддушина – це мистецтво. Я займаюся переробленням сміття, яке не переробляється. Звичайно, все сміття переробити я  не можу. Але, коли я переробляю якусь пляшку чи банку і роблю з неї, наприклад, картину, то радію. Радію з того, що таким чином сміття на звалищі стало трішечки менше. Я розумію, що через мистецтво простіше привернути увагу до екологічних проблем.

Від. ред.: Наталія займається креативним переробленням сміття. До прикладу, пластикові пляшки від кефіру разом з відрізками тканин перетворюються у руках дівчини за допомогою старенької, раритетної машини Singer на унікальні жіночі сумки, прикраси чи сучасні картини.

На Вашу думку чому людина вміє творити?

Бо ми маємо часточку Бога у собі. В кожну людину закладена часточка любові. Господь – досконала Любов, а ми маємо в собі Її відображення.

Переглядів: 327

Коментарі закриті

Перейти до панелі інструментів