28 липня 2019 року після ранньої Літургії у храмі Преображення Господнього м. Івано-Франківська, вирушив у путь і 1-го серпня близько 19-ої години прибув  до Свято-Успенської Почаївської Лаври 5-денний традиційний  хресний хід.

У 22-му хресному ході  приймали участь паломники з Івано-Франківська, Коломиї, Коршева, Калуша, Богородчан, Лисця, Верховини, Косова, Новоград-Волинського, Києва,Чернівців, Дніпродзержинська, Одеси, Ізюма і навіть з Німеччини та Франції. Близько 250 православних вірян з молитвою та церковними піснеспівами подолали приблизно 192 кілометри, пройшли містами і селами Івано-Франківської та Тернопільської областей, щоб вшанувати Святиню світового православ’я, Заступницю західно-українських земель – Почаївську ікону Божої Матері.

Своїми спостереження, відчуттями та роздумами під час молитовної ходи ділиться постійний її учасник Сергій Ліпський. Тож пропонуємо читачам сайту Православне Прикарпаття зануритися в атмосферу хресного ходу, відчути себе його учасником, переносячись час від часу думками до Голгофи Спасителя.

Я намагався йти в голові колони, щоб чути і приймати активну участь у молитві паломників. Основною молитвою хрестоходців була: «Богородице Дєво, радуйся…». Але звучали й інші молитви до Спасителя, Пресвятої Богородиці і святих. І от в такому стані, коли очі споглядали на хоругви та ікони з зображеннями Богородиці і Святих, на Хрест Христовий, який несли попереду колони, слух і уста були зайняті молитвою, в умі з`явились думки про ту неосяжну Жертву Христа за наші гріхи, яку Він приніс на Голгофі. Цими роздумами я спробую поділитись в цій статті.

Усвідомлював я й те, що не тільки в мене можуть виникати роздуми на духовні теми. Тому на привалах і зупинках на ночівлю я задавав різні питання паломникам, які йшли зі мною в обитель Божої Матері. Найцікавіші з відповідей, з дозволу респондентів, запропоную вашій увазі. Але трішечки терпіння, дорогий читачу. Не менш цікавою буде інформація про історію виникнення хресних ходів. Коли ж вони з`явились, і що символізують?

Одним з найдавніших, старозавітних праобразів хресних ходів служить семиденне обходження Ізраїльським народом стін Ієрихона (Нав.6:1-4), та урочисте перенесення Давидом ковчега Завіту з дому Аведдара до міста Давидового (2Цар.6:12-17).

Хресний хід глибоко символічний. Перш за все кожен учасник хресного ходу окремо і всі в сукупності висловлюють готовність слідувати по стопах Христових. У цьому значенні сучасні хресні ходи зближуються за внутрішнім змістом з ходою вірних, котрі супроводжували Христа на Голгофу та з ходою жон мироносиць до Гробу Господнього.

У наш час хресний хід виражає торжество Хреста Христового, що велично підноситься вірними, які слідують за ним, як воїни за своїм знаменням. Хресний хід йде під проводом святих, ікони яких несуть учасники ходу. Він завжди повинен супроводжуватися молитвою і роздумами про життя. Це не просто піший перехід від точки А до точки Б – це священна дія, наповнена роздумами і молитвою.

І ось в устах паломників молитва до Пречистої стихає і над колонною возноситься молитва Іісусова: «Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас грішних».

А мої думки сягають Голгофи і серце тремтить від споглядання розіп`ятого на Хресті Сина Божого. Скільки подій Євангельської історії вражають, захоплюють, спонукають до роздумів. Чи спочиває Богонемовля у Вифлиємських яслах, чи занурюється Іісус у воду Йордану для хрещення, чи входить як цар до Єрусалиму у Вербну неділю – всюди Його Божественна сутність освячує всі справи Його людської природи. Але ніде і ніколи Син Людський не був в такому сяйві величі і краси, як на Голгофі, під час Своїх хресних страждань. Саме на Голгофі хресна жертва Христова примирила Небо із землею. Саме на Голгофі відбулася велика таємниця нашого Спасіння. І особливе значення мають для нас християн  сім слів на Хресті, які прорік Спаситель. Перенесемось думкою до таємничого видовища страждань Господніх на Голгофі. Уявімо собі те, що напевно вразило б наші почуття і зворушило серце. А з допомогою Святих Отців Церкви постараємося хоча б коротко пояснити ті знаменні сім слів Спасителя, які Він виголосив на Хресті в останні години Свого земного життя.

Перше з цих слів – це молитва, яку Господь промовив, коли воїни пробили Його руки цвяхами, коли Він був розп`ятий  на Хресті. Господь молився за них так: «Господи, прости їм, бо не відають, що творять» (Лк, 23, 34). У цій молитві відображена вся любов, яку Господь має до людей. Він любить не тільки тих людей, які Йому вірні, не тільки тих людей, які виконують Його заповіді, але і своїх ворогів, і своїх розпинателів, і всіх тих, хто своїми гріхами або через незнання, або навмисно забивають цвяхи в Його руки. Це молитва і за нас сучасних християн, коли ми своїми гріхами наносимо рани Господу. Господь і тоді любить нас і молить Свого Отця: «Господи, прости їм, бо вони не знають, що роблять».

А хресний хід підходив до селища Медуха, де стараннями протоієрея Олега, який домовився з місцевою владою, нам для ночівлі був наданий місцевий клуб. На подвір`ї клубу розташувалась польова кухня. Під керівництвом архімандрита Амфілохія ця кухня годувала паломників під час всього ходу. В перший вечір кухарі Анна і Олександр запропонували  нам запашний трав’яний чай та компот із свіжих ягід. Це не враховуючи помідори, огірки і хліб, яких було в надлишку щодня: «І всі їли й наситились…» (Мф. 14, 20).

Перший день ходу, як і всі наступні, завершився вечірнім молитовним правилом, яке було прочитане на сходах клубу для всіх паломників. З вуст читаючого лунало таке звичне для кожного православного: «Упованіє моє Отець, прибіжище моє Син, покров мій Дух Святий: Тройце Свята, слава Тобі».( Молитви на сон грядущим).

Зранку, рівно о 4.00 , замість будильника, звучав бадьорий голос архімандрита Амфілохія: «Православні, підйом!». І після ранішнього правила, прикладання до ікон та хреста, вживання просфори і окроплення святою водою колона паломників з молитвою рушила у дорогу. Хочу зауважити, що вдома такий ранній підйом для мене дуже рідкісне явище. І відірвати тіло від ліжка надзвичайно важко. У хресному ж ході, вже через пару хвилин після підйому відчуваєш бадьорість духу і готовність тіла рухатись. Так що готовий спростувати крилату фразу Ювенала: «У здоровому тілі – здоровий дух» і стверджувати разом з Євангелістом Марком: «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти у спокусу: дух бадьорий, плоть же немічна»(Мк.14,38).

Вже через 15 хвилин я вимикнув налобний ліхтарик, що освітлював шосе по якому рухалась колона. Перші промені сонця впали на Хрест, який несли попереду. Прикрашений білим рушником він виглядає як прапор. Кожна армія має свій прапор.

У християн таким прапором є Хрест Христовий. І я знову, думками, перенісся на Голгофу.

А там, як оповідає нам Євангеліст Лука, навколо Хреста Христового відбувалися надзвичайні знамення. Настало затемнення сонця. В людях прокинувся страх, а разом зі страхом – совість. Шум, глузування і лайка мало-помалу припинилися. Все занурювалось в безмовність, ніби очікуючи чогось незвичайного. І дійсно, сталась надзвичайна подія. В Євангелії ми чуємо про те, як двоє розбійників, які були розп`яті поруч з Іісусом на хрестах, насміхалися з Нього. Але раптом один з розбійників одумався. Побачивши страждання Іісуса, він згадав слова, які Іісус говорив про те, що коли-небудь настане Царство, в якому він буде Царем, і з вірою сказав Господу: «І сказав Іісусові: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» (Лк. 23: 42).  Саме в цих словах розбійник визнав свою віру в Господа Іісуса Христа, як в Бога, як в Господаря Царства Небесного. По суті, саме з цієї миті він уже перестав бути розбійником і став християнином, який кається у своїх гріхах.

Свята Церква про ці події говорить так: «Мал глас испусти разбойник на кресте, но велию веру обрете, во едином мгновении спасеся, и первый райская врата отверз, вниде» (Антифон у Святу  і Велику П`ятницю ранку).

І Господь відповів йому: « І сказав йому Іісус: Істино кажу тобі, нині ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23: 43). І це друге слово, яке Господь сказав на Хресті. Це слово навчає нас тому, що яким би великим не був гріх людини, як далеко людина не відступила би від Бога, слово покаяння, з яким вона звертається до Господа, може відкрити їй ворота Царства Небесного. І ми віруємо, чуючи це слово, що що б не сталося з нами, Господь завжди буде готовий простити нам, Господь завжди буде готовий відкрити для нас ворота Царства Небесного, якщо ми приступимо до Нього з вірою, з покаянням і з любов’ю.

Хресний хід зупинився на обідній привал в лісопосадці, недалеко від міста Завалів. Припікало полуденне сонце і паломники розкладали свої каремати в тіні дерев. Мудре керівництво рухом колони дозволяло половину денної норми (37-38 км.) долати до 12-ї години, коли сонце вже нещадно пекло і йти було важко. Натомість в апогей спеки паломники   обідали, відпочивали, приймали участь у молебнях з соборним читанням акафістів святим і Божій Матері та літіях. Всією цією «кухнею» керував отець Амфілохій – «наш Мойсей», як з любов`ю ми його називаємо. Думаю, що порівняння з Мойсеєм доречне і пояснюється тим, що паломники, як віряни канонічної православної Церкви, проходили, переважно, греко-католицькими і розкольницькими селами й містами.

Тому ця місцевість схожа на «духовну пустелю», по якій канонічні пастирі ведуть народ Божий на Святу гору Почаївську.

А  на польовій кухні о. Амфілохій  творив чудеса кулінарного мистецтва. Смачна гречка і духм`яний чай приправлені молитвою архімандрита, спілкування в товаристві однодумців, соборна молитва на природі, – що ще треба людині для щастя!

Мої думки дивним чином підтвердила 18-тирічна паломниця з Києва Марія, відповівши на питання: – Яке значення має для вас цей хресний хід?

– Наш хід – це частина мого життя. Я йду у цей хресний хід одинадцятий рік. І в черговий раз переконуюсь в тому, що всі ми в цьому ході одна велика сім‘я. Для мене наш хід, – це міцна спільна молитва, духовне загартовування своєї віри. І в такі миті життя приходить розуміння наскільки важливо вірити в Господа, усвідомлювати скільки ми маємо дарів від Бога і як мало нам потрібно для щастя. Це дійсно щастя – йти і молитись Господу і Богородиці поряд з такими світлими і гарними людьми. Дякую мамі і татові за те що, ще маленькою брали мене у цей похід. Дякую Богу за можливість спілкування з однодумцями.

І якщо мені тепер кажуть, що в нас погана молодь, в мене є аргументи для захисту наших молодих християн. Подивіться на християнські сім`ї і ви побачите, що не все так погано, що є надія на духовне відродження нашої країни.

Після соборного молебну з акафістом прп. Іову Почаївському і літії по усопшим, паломники з молитвою Божій Матері рушили в дорогу.

Мені благословили нести Хрест попереду колони. Ліворуч паломниця несла Почаївську ікону Божої Матері, а праворуч йшов брат з образом свт. Миколая. В такому оточенні святинь я знову перенісся думками на Голгофу і згадав третє слово Спасителя на Хресті: «Жено! ось син твій»(Ін. 19:26). Так сказав Господь Своїй Святій  Матері, що стояла під Хрестом з «розп’ятою» душею. А апостолові Іоанну Він сказав: «Ось мати твоя»(Ін. 19:27).

І цими словами Господь не тільки вручив Матір Свою на піклування Свого улюбленого учня, і не тільки довірив Свого учня піклуванню Своїй Пречистій Матері, а й передав всіх нас любові і заступництву Пресвятої Богородиці. Згадуючи Господа на Хресті, ми згадуємо і Божу Матір при Хресті Іісуса. Божу Матір, Яка народила Сина Божого, Яка разом з Ним пройшла через всі страждання. І Господь Її заступництву вручає всіх християн, Своїх синів і дочок.

Святитель Іоанн Златоуст говорить, що вручення під покров Богородиці і турбота про Матір Іісусом Христом для кожного з нас несе багато повчального.

По-перше, Христос вчить нас турботі про своїх батьків навіть до останнього свого подиху. Навіть тоді, коли здається і сам близький до смерті – не залишай своїх батьків, як би так мовить з Хреста Господь. Не залишай, але словом утіш, підтримай.

По-друге, смиренню нас вчить скромність апостола Іоанна: «Іоанн знову приховує своє ім’я по скромності», пише святитель Іоанн Златоуст. Описуючи земне життя Іісуса Христа, Іоанн не називає свого імені, пише від третьої особи «учень, його же любляше Іісус». Ця скромність Іоанна простежується до кінця днів, переростаючи в смирення.

По-третє, у підніжжя Хреста ми вчимося не боятися і не ухилятися від подвигів, не страшитися смерті. Прикладом такого духовного стану є душевний спокій Христа.

Завершався другий день ходу і колона йшла вулицями міста Підгайці, щоб зупинитися на нічліг у місцевій школі. Для мене цей день був важким. Хоч зранку я поміняв взуття, але все одно на ногах з’явились мозолі. Як жартує отець Амфілохій, ходьба на мозолях схожа на пересування на «роликах». Щоб привести свою «ходову частину» тіла у робочий стан, я почав шукати рабу Божу Ларису. Вже багато років ця паломниця з Івано-Франківська несе послух похідного лікаря. Вражає не тільки її професійність, але й уважне і чуйне відношення до кожного, хто потребує невідкладної медичної допомоги. В цей вечір її допомога  була для мене вкрай необхідною. Паломники, вислухавши вечірнє правило, вкладалися спати, а черга до лікаря Лариси тільки формувалась. Стоячи в черзі і спостерігаючи за вправними руками р.Б. Лариси пригадались слова Іісуса Христа з Нагорної проповіді: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть»( Мф.5:7). Праведний Іоанн Кронштадтський через цей текст Євангелія так наставляє християн: «Якщо ти прагнеш виправдання і помилування Божого, то постарайся надавати, можливу для тебе, милість до ближніх: Блаженні милостиві, – говорить Господь, – бо вони помилувані будуть. За милість до братії, сам отримаєш милість від Бога, за милість тимчасову – милість вічну, за милість малу – милість нескінченно велику».

Ранок третього дня видався похмурим і вітряним. А для мене був зіпсований тим, що на першому привалі я заснув. Коли прокинувся, то виявилось, що колонна вже пішла. Ще стояли наші машини та буси і можна було під’їхавши наздогнати хресний хід. Але я вирішив доганяти пішки. Благо, що з собою не було нічого важкого, а тільки ікона Богородиці, каремат і пляшка води. Траса була пуста в такий ранішній час. Я в повній самотності, наспівуючи Іісусову молитву, швидко йшов по дорозі. Думкою же поринув в Євангельські події описані апостолом Матфієм і згадав четверте слово Спасителя на Хресті: «А коло  години дев’ятої скрикнув Іісус гучним голосом: Ілі, Ілі! лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій! навіщо Мене Ти покинув?»(Мф. 27:46).

І в цих словах була присутня вся скорбота богооставленності, яку Господь пережив на Хресті. Ніколи, ні на одну мить Іісус Христос не був залишений Своїм Отцем, ніколи, ні на одну мить, Божество Христа не розлучалося з Його людством. Але Предвічний Син Божий для того і став людиною, щоб і тілом, і душею постраждати за людей і померти за них як людина.

У своєму слові перед початком ораторії «Страсті за Матфієм» митрополит Іларіон (Алфєєв), за Святими отцями Церкви так тлумачить ці слова Іісуса:

«На Хресті Іісус звертався до Отця Свого: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?». Цей крик вмістив біль усього людства і кожної людини – біль кожного, хто відчуває, що він самотній, і кому здається, що він залишений Богом. Бо страшно бути залишеним близькими і друзями, але ще страшніше, коли тобі здається, що Бог покинув тебе, що непереборна стіна постає між Богом і тобою і Він ніби не чує, не бачить, не помічає…

Якщо ти страждаєш від самотності, згадай, яким самотнім був Спаситель в останні години Свого земного життя. Якщо близькі твої відвернулися від тебе, якщо ти піддався незаслуженим наклепам, якщо проти тебе лжесвідчать і засуджують тебе на страту, згадай, що Сам Господь пройшов через це.

…Вслуховуючись в розповідь євангеліста Матфія про страсті Господа Іісуса, подякуємо Господу за те, що Він став самотнім, щоб не були самотніми ми, був залишений, щоб ми не були залишеними, пройшов через образи і наруги, наклеп і приниження, страждання і смерть, щоб у всякому стражданні ми відчували, що ми не одні, але що Сам Спаситель з нами до кінця віку».

І ось очікуваний привал на обід де нас чекав фірмовий суп від архімандрита та можливість поспілкуватись з паломниками. Під час цього привалу  я підійшов до літньої паломниці Феодосії  з Івано-Франківська і задав чергове питання:

– Які почуття наповнюють вашу душу у цьому хресному ході?

– Надзвичайно вдячна я Богу і отцю Амфілохію за цей хресний хід. Мені вже 77 років, і я йду дванадцятий рік. Відчуваю велику благодать під час ходи. Дуже подобається мені, що під час ходу ми молимось і співаємо церковні пісні. В церкві я співаю в хорі, знаю Службу Божу на пам`ять і багато церковних пісень. Дуже благодатний вплив на мою душу має цей хресний хід. Моя дочка кожний рік просить мене,щоб я йшла у цей хід і постійно молиться за мене. Дочка в мене з дитинства навчена до молитви. Коли повертаюсь додому мені так спокійно на душі і в сім`ї мир і радість.

Як важливо, браття і сестри, молитись за своїх дітей, бо прийде час і вони будуть молитись за вас. Якщо навчите, звісно. Про це співає хор собору Різдва Христового міста Івано-Франківська у церковній пісні «Молитва Матері»:

Моліться, батьки, за дітей до Христа,
Як Мати Святая молилась.
Стояла в сльозах на Голгофі Вона,
На синові муки дивилась.

О, Мати Маріє, ти човник святий,
Що душі із пекла вивозить.
Ти рай свій небесний усім нам відкрий,
Хто помочі в Тебе попросить.

Поряд  сидів брат Феодосії, Ярослав з селища Лисець Івано-Франківської області. Ярослав співає в хорі собору Різдва Христового. Він теж погодився відповісти на питання:

– Хто або що надихнуло Вас вирушити у хресний хід?

– Четвертий рік я йду у цей хресний хід. Перший рік мене надихнула піти у похід до Почаєва моя сестра Феодосія. Напередодні цьогорічного ходу я був у сумнівах чи йти мені, вже вік бере своє, адже мені 73 роки. Але дружина, вона в мене інвалід 2-ї групи, підбадьорила мене, пообіцявши молитись за мене всі 5 днів ходу, щоб мені легко йшлося. Я під час ходу відчуваю молитву своєї дружини. Хочу побажати усім паломникам допомоги Божої і Пресвятої Богородиці в цьому нелегкому поході до святої гори Почаївської. Щоб і на майбутні роки Матір Божа надихала нас на святу ходу до святкування і вшанування ікони Богородиці Почаївської.

До речі, про вік паломників. Якщо найстаршою у цьому хресному ході була Феодосія, то наймолодшою паломницею можна вважати 5-ти місячну Анну, яку її батьки везли  у візочку всі п’ять днів. Але в своїх дослідженнях про вік паломників я можу помилятись, так як склад хрестоходців постійно мінявся протягом всіх п’яти днів. Тому заздалегідь прошу пробачення, якщо не згадав про більш молодших чи старших.

Ночівля в клубі села Вимислівка була найбільш екстремальною за всі дні. Клуб видався дуже маленьким, тому місць для ночівлі не вистачало всім. Рятували намети, які прийняли всіх, хто лишився без місця. А вночі село накрила потужна злива. Намети були підтоплені.

Але, слава Богу, все влаштувалось найкращим чином.

Зранку четвертого дня ходу дощу не було. Паломники, вислухавши ранішні молитви: «От сна востав, полуношну піснь приношу Ти Спасе,… возсіяй ми день безгрішен, Христе Боже, і спаси мя», вирушили в дорогу до Святої гори Почаївської.

Часом диву даєшся, коли бачиш як паломники стійко переносять всі тяготи походу. Що ж змушує, з року в рік, не дивлячись на прикрощі погоди (від спеки до зливи), побутові незручності, немощі тілесні (похилий вік, хвороби), декільком сотням людей йти пішки п’ять днів?

На першому привалі  підхожу до паломника Антонія з Івано-Франківська із питанням:

– Які причини Ви знайшли для себе, щоб йти пішки до Почаєва?

– Я для себе знайшов декілька причин, щоб піти у такий далекий путь до Почаєва. По-перше ми йдемо до Господа, до Божої Матері, до того святого місця де Пречиста Діва являлась нашим предкам і залишила слід Своєї Святої Стопи. По-друге, у круговерті повсякденного життя не завжди є можливість потрапити у святе місце. І цей хід – надана нам можливість поклонитись святиням Почаєва, тому гріх не використати таку можливість. І по-третє, це радість зустрічі і спілкування з близькими по вірі людьми.

Паломниця Людмила з Коломиї, ветеран нашого хресного ходу, теж погодилась відповісти на питання:

– Чому Ви йдете саме у цей хресний хід?

– Це мій дванадцятий хресний хід. А ходити у хресні ходи почав мій чоловік, коли прийшов до віри у Бога. Це були перші походи до Почаєва. Потім чоловік тяжко захворів. І попросив старшого сина, якому було 14 років, піти за себе. Син послухав батька, і після повернення додому ділився своїми враженнями. Цей перший хресний хід до Почаєва надзвичайно позитивно вплинув на мого сина. Тепер йому 29 років і він не пропускає ні одного року. І мене кожен рік тягне у цей хід, перш за все, можливістю спілкування з однодумцями. Тепер ми всією сім`єю заздалегідь готуємось у похід на свято Пресвятої Богородиці Почаївської.

Слухаючи відповіді паломників, я помітив спільну особливість у їхніх розповідях. Я би назвав це духовною спрагою. Згадаємо Євангельську самарянку, яка прийшла до колодязя Іакова у полуденну спеку, щоб набрати води і зустріла там Іісуса. Під час діалогу з нею, Іісус Христос промовив такі слова: «Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову, а хто буде пити воду, яку Я дам йому, той не буде жадати повік; але вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» (Ін.4:13-14).

Кожен, хто буде пити воду, яку дає Господь, ніколи не прагнутиме. Ніяка інша вода не підходить для задоволення нашої жаги до духовного життя крім води, яку дає Господь. Хто жадає життя? Хто стомлений пустелею цього світу? Для того у Господа є Блага Вість, тобто слово Його. Євангеліст Іоанн підводить до висновку: для того щоб втамувати спрагу душі, необхідно доторкнутися до джерела вічного життя – Господа нашого Іісуса Христа.

Колона хрестоходців  вирушила у путь. Дивлячись на Хрест який, ніби, «плив» над головами паломників, я згадав п`яте слово Господа на Хресті: «Прагну!»(Ін.19,28) (слово звернене до воїнів, що стояли біля Хреста). Це слово Господа свідчить про те, що Він переживав муки на Хресті реально, так, як переживає їх кожна людина. Він був розіп’ятий, і це була страшна і болісна смерть, смерть, яка наступала повільно від втрати крові і від спраги. Але Господь прагнув не тільки води матеріальної, Господь, перш за все, прагнув порятунку людей, Він жадав, щоб ці Його страждання на Хресті досягли нашого серця, щоб і все людство відгукнулося б на цю Його скорботу й муку, на цю Його молитву за всіх нас і за Його розпинателів. Він жадав завжди тільки того, заради чого Він, будучи Богом, прийшов в світ, ставши людиною, заради чого прийняв на Себе страшний вантаж приниження і безчестя. Спаситель прагнув нашого Спасіння. Він жадав допити ту спокутну чашу страждань, про яку молився в Гефсиманському саду. Він жадав возвести падшу людину від землі на Небо. Жадав виконати волю Свого Отця Небесного, по Своєму слову: «Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його»(Ін. 4, 34). Нарешті, Він жадав, щоб над Ним виповнилося все те, що було передбачене в Законі і пророків. І тому «Іісус, знаючи, що все вже звершилось, щоб збулося Писання, промовляє: Прагну» (Ін. 19, 28).

Сонечко пригрівало все більше. Паломники потягнулись до пляшок з водою, в кого вона була. А на дорозі, по якій йшла колона, зупинив свою машину наш брат з хресного ходу  і роздавав у пляшках воду для спраглих.

Протягом всіх днів ходу безпеку і порядок руху колони забезпечували  регулювальники з червоними прапорцями. Один йшов зліва від колони, а другий, за сто метрів перед колоною. Обидва сумлінно виконували покладені на них обов’язки, регулюючи рух транспорту і колони. Передній регулювальник р.Б. Андрій вже багато років виконував цей послух і впевнено вів колону по наміченому маршруту.

Обідній привал біля села Беримівці дозволив мені задати питання учасникам хресного ходу про їх враження. Паломниця Наталія з Києва поділилась своїми почуттями.

– Розкажіть, які Ваші враження про хресний хід?

– Я перший раз іду у цьому хресному ході. Радію, дякую Богові, в захопленні від людей, яких я зустріла і познайомилась у хресному ході. Відчуваю емоційне піднесення і любов до Бога за можливість спільної молитви і спілкування з близькими по духу людьми.

Важливе значення має наявність священства у хресному ході. Окрім нашого «духовного генерала» – архімандрита Амфілохія, у командному складі славного «війська Христового»  були  протоієрей Олег з Коршева, ієрей Сергій з Новоград-Волинського, ієромонах Ігор, диякон Олександр з Дніпродзержинська та клірик собору Різдва Христового в Івано-Франківську протоієрей  Димитрій. Отець Димитрій всі дні ходу йшов в голові колони і надихав паломників своїм прикладом на молитву. На привалі мені вдалося задати питання о. Димитрію:

– Що Вас спонукає йти у хресний хід?

– Радість спільної молитви кличе всіх у хресний хід. Благодать Святого Духа і заступництво Матері Божої укріплює всіх у цьому ході. Понад 200 паломників терплять різноманітні незручності, натирають мозолі, несуть свої немощі, але йдуть бо відчувають цю Благодать. Тому бажаю всім тим християнам, які ще не йшли з нами до Почаєва, на наступний рік бути в наших рядах, відчути Господню Благодать і милість Божої Матері Почаївської над нами. Амінь.

Хресний хід підходив до селища Оліїв, де, по домовленості з директором клубу, паломники мали зупинитись на ночівлю. Наближався до завершення четвертий день ходу.

А я в своїх роздумах про Голгофську жертву згадав наближення часу смерті Господа, і його шосте слово на Хресті: «Коли Іісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!» (Ін.19,30). Це слово означало те, що наступав кінець Його земного подвигу. Те, через що належало Йому пройти, закінчувалося. Закінчувалося Його земне страждання, наступала Його небесна слава. Господь був розіп’ятий, – так було передбачено в Святому Писанні. А необхідно це було знову ж для нашого спасіння. Коли Господь сказав: «Звершилось», – це означає, що наше спасіння відбулося, це означає, що ворота раю відкрилися, і для кожного з нас, в тому числі і для тих, хто знаходився в пеклі. Бо відразу ж після своєї смерті Господь зійшов у пекло. Завершилися страждання, але життя тільки починається. Закінчилася трагедія, але страшного не сталося. За цією останньою величною справою Його перемога над смертю, воскресіння і слава.

Наближався до завершення наш хресний хід, наш маленький хресний подвиг, «наша пожертва Всемилостивому Господу», – як висловився паломник Ярослав з Богородчан.

А для людей похилого віку, для родин з немовлям в колисці, для людей з інвалідністю – це, без перебільшення,подвиг, неймовірні зусилля немічної людини і перемога її духу  над плоттю, Христа ради.

О 21.30 учасники хресного ходу зібрались на молитву.

Перед входом до клубу с.Оліїв був відслужений молебень з акафістом прп.Серафиму Саровському чудотворцю, а на завершення прочитане вечірнє правило. І коли прозвучали слова: «В руце Твої Господи Іісусе Христе Боже мій, предаю дух мій: Ти же мя благослови, Ти мя помилуй і живот вічний даруй ми. Амінь», я згадав останнє, сьоме слово Господа на Хресті. Воно було зверненням до Його Небесного Отця. Він сказав: «І скрикнувши голосом гучним, промовив Іісус : Отче, в руки Твої віддаю дух Мій»(Лк. 23,46).  Ми повинні тільки задуматися про те, через що пройшов Христос, і з яким почуттям Він міг вимовити ці слова. Адже ще перед Своїм хресним стражданням Він молився Отцю і говорив: «Отче, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, не як Я хочу, а як Ти»(Мф.26:39).

Але чаша ця не минула Його, бо так треба було постраждати Іісусу Христу. Він помер з почуттям, що сталося те, що повинно було статися. Він помер не в стані богооставленності, але в стані присутності Отця, помер з довірою до Отця. В Його словах не було докору, в Його словах була одна нескінченна любов і нескінченна довіра. Він звернувся до Отця так, як дитина звертається до свого батька: «Отче, в руки Твої віддаю дух Мій». Це були ті слова, з якими Іісус Христос віддав дух.

Ці слова були сказані, також, щоб чули сучасні буддисти, піфагорійці, окультисти і всі філософи, які марнословлять з приводу переселення душ в інших людей, тварин, в рослини, зірки і мінерали. Відкиньте всі ці фантазії і подивіться, куди йде дух: «Отче, в руки Твої віддаю дух Мій!».

Згадуючи Страждання Господа, Його сім слів з Хреста, будемо пам’ятати про те, що Господь близький до кожного з нас, що Господь близький до нас так, як Він був близький до розсудливого розбійника. Що Він любить нас так, як любив всіх людей, які оточували Його тоді. Будемо пам’ятати про те, що що б не трапилося з нами, які б далекі ми не були від Бога, Господь завжди буде близький до нас. Як би далеко чи близько ми не стояли від Хреста, Господь завжди буде любити нас. І навіть якщо б ми залишили Його, як колись залишили Його учні, Він все одно ніколи не залишить нас. Саме заради цього Він зійшов на Хрест.

Останній, п’ятий, день хресного ходу був самим насиченим подіями, найбільш радісним. Вже будучи у Лаврі я усвідомив, чому паломники, не зважаючи на втому, були в такому піднесенні. Це був день пам’яті (1 серпня, н.ст.) великого угодника Божого прп. Серафима Саровського чудотворця.

З житія преподобного ми знаємо, що він кожного, хто приходив до нього зустрічав словами: «Радість моя, Христос Воскрєсє!». Тому наважусь висловити суб’єктивну думку, що в цей день угодник Божий Серафім вів нашу колонну паломників до самісіньких воріт Почаївської Лаври.

І ось останній ранішній підйом о 4-тій годині, ранішнє молитовне правило, «святий душ» з під кропила о. Димитрія, і вихід колони з молитвою: «Богородице Дєво, радуйся…»  на останній відрізок хресного ходу. До Лаври лишалось приблизно 38 кілометрів.

На великий привал ми зупинились біля кладовища за містом Залізці. Не розкладаючи речей паломники зібрались біля могилки ієрея Петра Боярського. Соборно була відслужена Літія по невинноубієнному у 1993 році о.Петру.

А тим часом наші майстри кулінарного мистецтва Анна Григорівна з Івано-Франківська і Олександр з Новоград-Волинського під керівництвом о. Амфілохія приготували чудо-суп. Паломники, як бджоли біля меду, зібрались біля баняків з запашною зупою. Я теж був учасником дегустації цього фірмового блюда і навіть потрапив у розряд щасливчиків, яким дісталась добавка.

На цьому привалі мені вдалось поспілкуватися з паломником, який розповів про свої почуття у хресному ході, але попросив не називати його ім’я: “Слава Богу, що сподобив мене грішного прийняти участь у хресному ході до Почаєва з нагоди святкування ікони Божої Матері “Почаївська”.

Це мій перший хресний хід, де, дякувати Богу, отримав багато приємних емоцій та      позитивних вражень. Окрім цього була можливість побути наодинці із Богом чималий період часу, протягом якого аналізував своє життя, приводив до ладу свої помисли, спробував упорядкувати свої духовні цінності і пріоритети, а найголовніше – духовно оновитися, зняти весь тягар з душі і приготуватися до Святих Таїнств Сповіді і Причастя. Хочу висловити щиросердечну подяку архімандриту Амфілохію, о.Димитрію та о.Олегу за їхню мудру і відповідальну організаційну діяльність, а також висловлюю подяку усім тим вірянам, які забезпечували організацію заходів упродовж хресного ходу.

Під час нашого спілкування з цим братом во Христі відчувалась така щира хвала і вдячність Богу за Його милості до нас, що я мимоволі згадав Акафіст Подячний «Слава Богу за все». Цей Акафіст читають благочестиві християни вдома, або соборно в храмі щоб висловити щиросердечну подяку Богу за великі благодіяння до нас грішних. Там є такі славословія:

«Слава Тебе, Всесвятый Отче, заповедавший нам Твое Царство.

Слава Тебе, Искупителю Сыне, возродивший нас Кровию Своею.

Слава Тебе, Святый Душе, Животворящее Солнце будущего века.

Слава Тебе за все, о Троице Божественная, Всеблагая.

Слава Тебе, Боже, во веки».

І знову хресний хід рушив у путь. Пройшовши польовими дорогами близько 10-ти кілометрів ми вийшли на трасу. Рухатись бадьоріше паломників спонукала приємна звістка про те, що в селі Лопушне нас чекає святковий обід. І дійсно, всі очікування струджених довгою ходою паломників були виправдані і навіть перевершені. Церковна громада храму Покрови Божої Матері на чолі з настоятелем о. Мелетієм гостинно прийняла нас на своєму подвір’ї. Паломники були нагодовані смачним обідом і мали змогу відпочити, розклавши каремати навколо храму. Віддавши належне Богу в подячній молитві, а громаді храму і о. Мелетію заспівавши «Многая літа», паломники з молитвою вирушили у дорогу.

Ще один короткочасний привал на трасі біля кафе «Золота підкова» дозволив паломникам відпочити перед самим крутим і довгим підйомом на пагорб.

Озброївшись Іісусовою молитвою паломники подолали  підйом. Із вершини цього пагорба відкрилася чудова панорама: зелене море полів і лісів, що простягнулось до горизонту. Трохи віддихавшись учасники хресного ходу прийняли участь у ексклюзивному духовному концерті за участі зведеного чоловічого хору з двох єпархій УПЦ.

З натхненням хор заспівав Тропар Божій Матері Почаївській «Пред святою Твоею іконою, Владычице» перед іконою Богородиці, яку на руках тримали наші юні паломниці. А на завершення було виконано «Многая літа» декількома наспівами. А о. Олег звернувся до паломників з полум’яною проповіддю, де підкреслив важливість участі християн у хресних ходах і подякував всім за понесені труди і молитву.

І ось фінішна пряма. До Лаври лишалось близько 6-ти кілометрів. З пагорба було видно купола Лаврських храмів. На обличчях паломників сяяла радість від передчуття зустрічі з Почаївськими святинями. Співаючи Тропар Божій Матері Почаївській, колона паломників підійшла до воріт Лаври, де нас зустрів насельник монастиря о. Гавриїл. Він звернувся до нас з проповіддю:

«Дорогі  во Христі браття і сестри! Ми раді бачити вас сьогодні тут, радіємо вашій рішучості вирушити у такий далекий путь. Слава Богу, що Господь дає вам сили і благословляє на подвиг Христа ради. Дякуємо за  понесені труди, передаємо благословення від владики Почаївського Володимира і подяку від братії за те, що ви своїми молитвами і трудами підтримуєте нас і Святу обитель Почаївську. Кожній людині Господом наданий вибір і ми вільні вибирати. «Обидяй да обидит еще, и скверный да осквернится еще: и праведный правду да творит еще: и святый да святится еще», як про це в своєму Одкровенні говорить Ап. Іоанн Богослов. Слава Богу, що ми вибрали путь Христов і через Голгофу, на якій Господь наш Іісус Христос приніс Себе в жертву за наші гріхи, восходимо із сили в силу, щоб увійти у Царство Його. Молитви Божої Матері покривають і охороняють нас на цьому шляху.

Милості просимо в Лавру розділити з нами радість празника на честь Божої Матері Почаївської. Щоб Благодать Божа торкнулася ваших сердець, ви відчули радість спільної молитви і були впевнені, що Пресвята Богородиця ніколи не покине чтущих її святий Образ. З празником всіх!»

Щедрою рукою о. Гавриїла паломники були окроплені святою водою і щасливі від такої зустрічі братії увійшли в Лавру. Так завершився 22-й хресний хід до Почаєва.

Наближався день, коли Церква вшановує пам’ять чудотворної ікони Божої Матері «Почаївська». Чудеса зцілень біля цієї ікони нескінченні, як і потік паломників з України, Білорусії, Молдавії, Росії, Сербії та інших країн, які йдуть і їдуть до Неї в Лавру. Кожному, хто звертається до Богородиці з сердечною молитвою і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного з тих, хто приходить і приїжджає до святині є щось, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.

Вже 5-го серпня на Божественній Літургії  Блаженніший Митрополит Онуфрій у своїй проповіді в день пам’яті Почаївської ікони Пресвятої Богородиці зазначив: «Через Свої ікони Божа Матір подавала і подає багато дивних чудес, допомагаючи нам у несінні нашого земного хреста, що складається з турбот і хвороб. Саме тому православні християни так шанують Її святі ікони і, зокрема, Почаївський образ Богородиці. Нехай Божа Матір покриває нас від всякого зла, допомагає нам благополучно проходити терени свого земного життя, аби ми пройшли його так, щоб після нього сподобитися вічного блаженства у Царстві Небесному».

Використана література:

1.Біблія.Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Переклад проф. Івана Огієнка – Вид.: Українське Біблійне Товариство., 2015.

2.Еп. Феофан “Иисус Христос на Голгофе, или Семь слов Его на Кресте” – Репринт. издание, М.: тип. И.Ефимова, 1902. – 80с. Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1991.

3.Свт. Димитрий Ростовский «Семь слов Спасителя на Кресте»

4.Св. Николай Велимирович, “Дорога без Бога невыносима…” Миссионерские письма А, «Семь изречений Христа на Кресте»,  Изд-во “Ен пло”, стр. 72-75.

5. Св. Иоанн Кронштадтский «Моя жизнь во Христе», ИЗВЛЕЧЕНИЕ ИЗ ДНЕВНИКА ПРОТОИЕРЕЯ Иоанна Ильича Сергиева, Том 1.

7.Митрополит Іларіон (Алфєєв) – Слово перед початком ораторії «Страсті за Матфієм».6.Проповедь митрополита Иллариона(Алфеева) в Великий Пяток, чтение 12 Евангелий (21 апреля 2008г.) «Семь слов Спасителя на Кресте».

8.Проповідь Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія у день пам’яті Почаївської ікони Пресвятої Богородиці.  05.08.2019 р. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.  https://news.church.ua/2019/08/05/

 

 

Переглядів: 178

Коментарі закриті

Перейти до панелі інструментів