Ми всі вражені сумною звісткою. Спочив у Бозі наш Архіпастир, дорогий серцю кожного православного прикарпатця, владика Тихон.
Саме в такі хвилини, коли роздумуєш над промислом Божим, стає перед очима та істина від якої ніхто і ніде не може сховатись – людина смертна.
Владика пробув на нашій кафедрі біля чотирьох років. Згадуємо його перший приїзд, коли він прибув з однією валізою, наповненою шоколодом для дітей напередодні престольного свята, Різдва Христового. Згадуємо першу зустріч з паствою та священнослужителями. Владика з такою щирою любов’ю обійняв кожного та зі смиренням попросив: «Отці, браття та сестри, якщо я щось буду робити не так, ви підказуйте мені», адже він завжди прислухався до думки оточуючих. В день свята Різдва Христового він запросив всіх священиків на святковий обід та замість розпоряджень чи вказівок владика, не соромлячись своєї сивини, просив у них допомоги й пропозицій у перших кроках на архіпастирській ниві… Сьогодні не вкладається ні в розумі ні в серці, що одна мить і кафедра стає «вдовствуючою».
Спочивший у Бозі владика Тихон був для всіх дійсно люблячим батьком. Бо неодноразово всім нам доводилося звертатися за порадою і він завжди з любов’ю приймав кожного, підказував, увіщував. У його словах звучала любов. Це був дійсно євангельський образ Пастиря доброго, який покладав душу свою за своїх овець.
Це був архієрей, у спілкуванні з яким не відчувалося бар’єру, який з першого слова та погляду так привертав до себе, що священнослужителі та паства почували себе не вимушено, так ніби знали його все життя. Вражала простота, він завжди у привітанні першим просив благословіння у священиків і обіймав їх.
До нього зверталися люди з усіма життєвими проблемами та питанням, просили молитов. І він безвідмовно записував їх імена у велику книгу-блокнот, який мав завжди із собою замість помянника.
Він сам відвідував неповносправних дітей в будинку-інтернаті, ув’язнених у виправній колонії, дбав про немічних та стареньких парафіян собору, благословив готувати безкоштовні обіди для безпритульних та знедолених людей біля Спасо-Преображенського храму Івано-Франківська.
Поряд з добротою та безмежною любов’ю він був дуже ревним служителем Престолу Божого, турбуючись про те як священики звершують богослужіння, щоб священнодійство було чинне та благообразне. Він говорив: «Отці, ми не в театрі і ми – не актори, ми маємо молитися». У питаннях чистоти віри не було ніяких компромісів. Хоча людські слабості та особливості характеру покривав своїм милосердям.
У складні для вірян Прикарпаття часи, коли знову забиралися храми, владика зі смиренням, приймаючи Господню волю, докладав усіх зусиль для відстоювання та захисту прав вірян, молитовно підтримуючи та заспокоюючи кожне стражденне серце.
Це велика втрата для православного Прикарпаття. Але будемо втішати себе, що це – і велике надбання, адже будемо мати надію, що в лиці спочилого архієрея ми отримали заступника та молитвеника за нашу єпархію перед Престолом Господнім.
Нехай Господь упокоїть його в Царстві Небесному! Вічна пам’ять єпископу Тихону!
Переглядів: 1238
Ukrainian
