«А вони поклонились Йому, і повернулись до Єрусалиму з великою радістю.» (Від Луки 24:52)
Давайте спробуємо перенестись подумки до цієї події більше двох тисячної давності, споглянути на Господа нашого Іісуса Христа, який возноситься в людській плоті, Богочоловік, возноситься у вись. Що залишає Він? Горсточку його учнів, благу вість, як невагому реальність, яку з допомогою Духа Святого, ще має почути весь світ. Початок церкви, як зерно гірчичне. З притчі про Царство Боже всім відомі слова Спасителя, що воно, хоч і найменше зерня, але проростає величним деревом, прихистком для всіх .
Що ми маємо сьогодні, які реалії сьогодення? Майже не залишилось місця на землі, де не проповідане було б Евангеліє, постають величчю храмові споруди, в які вливаються потоки нащадків святих апостолів, перших християн. Незліченна кількість людей вгамовує свою духовну спрагу, знаходить той самий прихисток для душі. Можемо тільки ще і ще раз подивуватись всемогутній силі Божій, що це все вчинила за для нас, за для нашого спасіння.
Феофан Затворник зауважує: «Розлучаючись з тими, яких щиро любимо, ми не можемо не сумувати, не можемо не відчувати смутку, а апостоли – з гори Єлеонської, де вони розлучились з Господом, поверталися з великою радістю. Улюблений Учитель, який один відкривав їм всяку істину і розганяв морок сумнівів, що лягав іноді на душі їх, залишає їх, як би самим собі, а вони радіють; єдиний їхній Покровитель і Захисник залишає їх серед іудеїв, народу ворожого Христу і всьому Христовому, а вони радіють; Христос Господь, від бесіди з яким серце їх виповнювалося живою радістю, залишає їх у світі, повному незадоволення, скорбот, всякого роду лих, а вони радіють. Невимовне почуття!».
І ми не зрозуміємо, як далі пояснює святий, якщо будемо дивитися на апостолів, як на простих чоловіків, і будемо міркувати про них по-людськи. До Воскресіння Господнього, коли вони ближче були до нас думками і почуттями, і їх серце, подібне нашому, виповнилося скорботою, коли сповістив їм Господь, що Він хоче відійти від них; але тепер, коли воскреслий Господь говорив їм про влаштування Царства Свого на землі, коли очистив і просвітив їх думки і почуття і, можливо, переважно розкрив перед ними таємницю Вознесіння Господнього – тепер вони вже не розуміли Христа, що возноситься по-плотськи і тому не могли відчувати подібних нашим скорботним почуттям розлучення, тепер самі вони ясно розуміли, що краще є, коли відійде від них Господь. Впевненість, що з Вознесінням Господа з’єднані високі блага, не тільки виганяла з душ їх всяку тінь смутку, але, навпаки, наповнювала їх великою та незбагненною радістю. У наш час, зі слів Феофана Затворника, немає необхідності розкривати високі плоди Вознесіння Христового з тою ціллю, щоб вгамовувати печаль про залишення Господом землі, печаль, спроможну потьмарити світлість справжнього торжества. Свята радість Апостолів у Вознесінні Господа успадкована Церквою і чується нині в хвалебних піснях Тому, Хто вознісся. Але тим не менше, з його слів, ми повинні знати силу Вознесіння Господнього, тим не менше зобов’язані благоговійно проникати думкою в його таємницю і значення у влаштуванні нашого спасіння з тим, щоб підняти і окрилити, а можливо , викликати почуття невдаваної радості, з яким святкує Вознесіння Господа Свята Церква.
Отже, з відголосками цієї радості в серці вітаємо всіх братів та сестер у Христі зі святом Вознесіння Господа нашого Іісуса Христа.
Переглядів: 49
Ukrainian
