Сьогодні чуємо багато нарікань з боку батьків про те, як важко у сучасному світі виховувати дітей. Як привити їм любов, чесноти, як виховати з маленького немовляти справжню людину, християнина?
Ми приводимо дітей у храм, по мірі дорослішання помічаємо, що наше горіння та віра чомусь автоматично не передаються дітям. Де ми допустилися помилок? Як залучити дітей до церковного життя? Як пояснити деталі богослужінь? На ці та інші питання за проектом Іноформаційно-видавничого відділу Івано-Франківської єпархії відповідає Ольга Вязніцева, педагог, вчителька недільної школи, що діє при кафедральному соборі Різдва Христового Івано-Франківська.
Ольго Володимирівно, у вас великий педагогічний досвід. Ви навчали дітей у cередній школі, на сьогодні займаєтеся з дітьми церковної недільної школи. Скажіть, будь ласка, в чому полягають особливості викладання саме у недільній школі?
У світі в усіх Церквах проводять заняття з дітьми. І часто кажуть, якщо діти прийшли в церкву, то не потрібно їх відволікати, бо вони прийшли пізнавати Бога. Однак, протягом півтори-двох годин сприймати інформацію діти просто не в змозі, бо ця інформація здебільшого орієнтована на дорослих. Без сумніву, діти повинні бути і на проповіді, й брати участь в житті Церкви. Але Церква не має бути для них чужою і незрозумілою. А щоб їм було зрозуміло все це, вони повинні відвідувати школу при церкві. Адже батьки не завжди можуть пояснити, що відбувається в храмі. Для цього необхідно спілкуватися з дітьми на їхньому рівні, зрозумілою для них мовою. Згадаємо, як нас навчав Христос? Простою, доступною мовою. Один чоловік сказав «спочатку я полюбив свою вчительку, потім її Біблію, а потім – її Бога». Дитяче сприйняття світу зовсім інше, аніж у нас, дорослих.
Отже, на вашу думку, яка голова ціль існування недільних шкіл при церкві?
Заняття в недільній школі не для того, щоб діти не заважали під час Літургії, а для того, щоб виростало нове покоління християн, які добре орієнтуються в догматах Церкви, знають, що відбувається в ній і, найголовніше, – вони повинні любити Бога. Для них Бог має бути головним, Він повинен жити в серці. Це має бути не тільки теоретично, але й практично. Ми повинні вчити милосердю, вчити турбуватися і любити ближніх. Завдання вчителя – розказати про Христа, про Його вчинки, про Його спосіб мислення, пропустивши все це через себе. І тоді діти будуть сприймати це. Без Христа вчитель недільної школи просто гучномовець, носій інформації…
На скільки існування недільних шкіл необхідне нашому суспільству сьогодні?
Недільна школа при храмі потрібна як повітря. І не тільки для дітей, але й для дорослих. Відправляючи дитину в школу, батьки сподіваються, що вчитель зробить те, що не змогли, не встигли чи не зуміли зробити вони. І тому недільна школа це невеликий вклад у пізнання істини дітьми. Батьки з різних причин не завжди можуть донести до дітей знання. І дуже добре, коли на парафіях одночасно існують дитячі й дорослі недільні школи, де паралельно навчаються батьки й діти. Найважливіше, що турбує мене, це те, що діти часто не знають елементарних молитов. Це дуже серйозне питання.
Часто дітей приводять до храму не батьки, а бабуся чи дідусь прививають їм віру, любов до Бога…
Так. Бабуся бачить у своїх внучатах творіння Боже, бабуся віддає онукам усе. Я росла у час, коли пошепки говорили, що сьогодні Різдво. Але завдяки моїй бабусі у нас на Різдво завжди була кутя, а на Великдень – паска і крашанки. І сьогодні все так само. Бабуся вкладає у своїх внучат те, що, може, не змогла вкласти у своїх дітей.
Недільні школи при храмах виконують катехитичну місію Церкви. Що, на вашу думку, при навчанні найважливіше донести до дітей?
Найважливіше? Найважливіше навчити їх любити Бога. Може це й абстрактне кліше, але наше завдання, це щоб Заповіді Божі стали частиною їхнього життя. Навчаючи дітей я й сама навчаюся. І часто школа є намаганням заповнити духовний вакуум. Під час уроків ми вивчаємо Закон Божий, читаємо духовну літературу. Також з дітьми малюємо, робимо власноруч тематичні листівки, саморобки. Але завжди у цьому має бути ціль. Для чого ми це робимо? Ні, не тому, що ми робимо це для розваги, а тому, що намагаємось зробити добру справу, принести людям радість.
А чим цікавляться і про що найчастіше запитують вихованці недільної школи?
Вони звичайнісінькі діти – запитують все. Часом те, що не спитають у мами та у звичайній школі, бо у звичайній школі є рамки. А тут ми не ставимо рамок і оцінок. Іноді у нас навіть бувають дискусії, наприклад, чи можна користуватися сучасними гаджетами (сміється).
Що за весь період викладання у недільній школі вас вразило найбільше?
Це, мабуть, екскурсія в храмі для дітей, яку проводив для нас священик, о. Димитрій розповів дітям про таїнство Євхаристії, показав утвар, ризи. Окрім того, хлопчики зайшли у вівтар… Для дітей це було величезним відкриттям. Бо ж часто вони запитують для чого подаються записочки, звідки береться Причастя… тоді вони знайшли відповіді на багато питань.
На сьогодні часто виникають такі ситуації, коли діти, подорослішавши, втрачають інтерес до Церкви чи навіть покидають її. Чому так відбувається?
Дуже серйозне питання. Знаєте, мені зразу ж пригадується маленька Дівчинка, яку у три роки привели й поставили перед храмом батьки. Ось Вона самостійно підіймається крутими сходами… В мене питання: ми також приводимо своїх дітей у храм, ставимо їх на сходинки, так чому ж вони не ідуть? Є шаблонні помилки, які зустрічаються дуже часто і виправляти їх – означає змінювати своє життя. Не церковне життя, а життя повністю. Надто мало привести дитину у храм, це ще не подвиг. Поширена помилка, коли батьки все вирішують за своїх дітей. Маленьку дитину приносять на руках в храм, причащають, потім забирають і так знову. Вважається, що дитина воцерковляється, але це трохи не так. В першу чергу, батьки мають вирішити для себе питання, як, для чого і чому вони прийшли в храм. Я іду туди, бо так роблять усі, іду, бо це ритуал такий чи іду, бо не можу жити без Бога і без Церкви? Коли до батьків прийде таке розуміння, то воно передасться і дітям.
Тобто дитину можна навчити тільки власним прикладом?
Кожна дитина – особистість. Тому треба вибирати не замість дітей, а разом з ними. Треба пам’ятати, що колись настане момент, коли дитина відчує, що над нею вже не стоїть мама чи тато, тоді й буде її особистий вибір. Якщо дитина помічає фальш у сім’ї, особливо це стосується духового життя, якщо вдома разом не читають вечірні та вранішні молитви, хай це навіть буде не повне правило, то дитина відчуває це.
Навчити можна тільки справою. Я б виділила ще кілька типових проблем. По-перше, це надмірна строгість до дітей у храмі. Діти часто не розуміють, що з ними відбувається. Краще привести дитину тільки до Причастя, але з благоговінням. Сказати: «Дитинко, ти приймаєш Тіло і Кров Христове», пояснити це. По-друге, часто батьки не можуть оцінити на що здатні їхні чада і діють за принципом «батога і пряника». Потрібно, щоб Причастя і служба були для дитини бажаними й потрібними. Те ж стосується дитячої сповіді. Інколи батьки лякають дитину «ось я священику скажу, а він тобі…» або ж «не забудь сказати на сповіді про те, і про це».
Повернемося до трирічної Дівчинки. Привівши у храм, батьки залишили Її та лиш дивилися як всередину храму Вона входить Сама.
Як ви гадаєте, чого найбільше все-таки бракує сучасним дітям?
Уваги батьків. Турботи. Любові. Я завжди запитую дітей, які казки їм читає мама. І не з усіма дітьми батьки читають казки. Ми повинні дати дітям крила, щоб вони полетіли. У дітей має бути дім, куди вони мають хотіти повернутися. Потрібно дати любов. Їм це необхідно.
Ольго Володимирівно, які практичні поради ви можете дати батькам? Як вдома говорити з дітьми про Бога?
Можна сказати «мені Бог подарував тебе. Все що є – Боже. У нас нема нічого нашого. Все що ми маємо нам дав Господь, щоб користуватися тимчасово». На вушко сказати, що «ти мені Богом дарований, я хочу щоб ти жив і відчував Бога так, як відчуваю Його я». Це дуже близьке спілкування. Це таїнство виховання дітей у Бозі. Діти стоять позаду нас, вони мають стати на наше місце, ми ростимо і любимо їх і, озирнувшись, ми маємо побачити їх.
І на завершення, як педагогу недільної школи, чого б вам хотілося найбільше?
У моєму житті завжди були діти, і сенс мого життя в них. Тож єдине, чого мені хочеться, це щоб вони були людьми. Щоб вони були християнами, щоб вони любили Бога. Щоб у них була ота людська любов.
Переглядів: 1843
Ukrainian
